ЯК СКАЗАТИ «НЕ МОЖНА», ЩОБ ДИТИНА ВАС ПОЧУЛА

1.  Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції. Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа, як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.

2.  Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки… Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште відкритими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА. Якщо уникнути заборони не вдалося:

3.  Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло Ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …

4.  Пояснюйте причину. Якби Вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б Ваша перша реакція? Ви запитали б: «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після Ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб Ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові.

5.  Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо Ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить, я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить, це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше Ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.

6.  Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати на шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий… Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.

7.  Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це «ні». Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо Ваша дитина вступила з Вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати Вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином Ви показуєте, що Ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з Вами саме домовитися, а не продавила Вас хниканням або ще чимось.

8.  Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад, «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

 

І наостанок нагадаємо: ЗАБОРОНЯТИ МОЖНА ТІЛЬКИ ДІЇ ДИТИНИ, А НЕ ПОЧУТТЯ, НЕ ЕМОЦІЇ.

ПРАВИЛА ПОРОЗУМІННЯ З ПІДЛІТКОМ

«Моя 15-річна дочка зовсім від рук відбилася: вона взагалі не реагує, коли я прошу її що-небудь зробити. Робить такий вигляд, ніби мене і немає зовсім поруч. А мені вже набридло повторювати: «Скільки разів тобі говорити ?! !» - все одно немає ніякої відповіді. «Відстань!» – і то не завжди може сказати …”

Знайома історія? Що ж робити в таких випадках, як «достукатися» до своєї дитини?

Вам допоможуть наступні правила:

Правило 1. Звертаючись до дитини, говоріть менше, а не більше. У такому випадку у вас підвищується ймовірність бути зрозумілим і почутим. Чому? А тому, що дітям потрібно більше часу на осмислення того, що вони чують, перш ніж щось відповісти (у них зовсім інша швидкість переробки інформації, ніж у дорослих).

Таким чином, якщо ви задаєте своєму чаду питання або просите про що-небудь, почекайте, принаймні, п’ять секунд – дитина сприйме більше інформації, цілком можливо, дасть адекватну відповідь. Спробуйте говорити коротко і точно, уникайте тривалих монологів. Так дитина зрозуміє, що не доведеться вислуховувати цілу лекцію.  Наприклад: «Прибери, будь ласка, в шафі перед тим,  як підеш гуляти», «Зараз тобі треба вивчити фізику». Іноді достатньо одного слова-нагадування: «Прибирання!», «Література!».

Правило 2. Говоріть  доброзичливо,  ввічливо – як би ви хотіли, щоб говорили з вами, – і … ТИХО. Знижений, приглушений голос зазвичай застає людину зненацька, і дитина обов’язково зупиниться, щоб послухати вас. Адже недарма вчителі так успішно використовують цей прийом, щоб привернути увагу класу.

Правило 3. Будьте уважним слухачем, не відволікайтеся на сторонні справи, коли дитина вам щось розповідає. Слухайте її в два рази більше, ніж говорите. Ваше дитя, яке дорослішає, просто не зможе стати уважним слухачем, якщо йому ні у кого цьому вчитися. Переконайтеся, що самі можете служити прикладом того, що вимагаєте від своєї дитини (звертайте увагу на те, як ви слухаєте чоловіка, друзів, рідних і, звичайно ж, саму дитину).

Правило 4. Якщо ви дуже сильно роздратовані, розмову починати не варто. Ваше роздратування, агресія моментально передадуться вашій дитині, і вона вас вже не почує. Це пов’язано з тим, що однією з психологічних особливостей даного віку є емоційна нестабільність, в більшій мірі обумовлена гормональними змінами, що відбуваються в організмі дитини. Дорослі повинні бути стабільнішими в цьому плані.

Правило 5. Перш ніж щось сказати, встановіть зоровий контакт з дитиною. Переконайтесь, що вона дивиться на вас, а не в бік (якщо ні, то попросіть подивитися на вас – цей прийом працює і з дорослими, наприклад, з чоловіками). Коли ви дивитеся один одному в очі – дитина у вашому розпорядженні, можна формулювати своє прохання або питання. Якщо робити так весь час, коли вам потрібна увага дитини, це привчить її слухати вас.

 

Правило 6. Нерідко підліткам буває складно з ходу переключити свою увагу на ваше запитання, особливо якщо вони зайняті тим, що їм дуже подобається. Мало того, дитина і справді може вас не чути (така особливість уваги в даному віці). У такому випадку можете зробити попередження – встановіть тимчасове обмеження: «Я хочу з тобою поговорити через хвилину, будь ласка, приділи мені увагу» або «Мені знадобиться твоя допомога через дві хвилини». При цьому встановлений часовий інтервал не повинен перевищувати п’яти хвилин, інакше підліток просто забуде.

ЗАХИСТІТЬ  ДИТИНУ  ВІД  БУЛІНГУ

 


       Булінг – достатньо нове поняття в нашому житті, але явище, яке воно означає, на жаль, у нас, добре і давно відоме. Що ж це за явище таке, де дитина стає «білою вороною» та «цапом – відбувайлом», або, як говорять сьогодні – жертвою булінгу?  Булінг (від англ. bully – хуліган, задирака, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Вчені визначають шкільний булінг як тривалий процес свідомо жорстокого ставлення з боку однієї дитини або групи дітей до іншої дитини або групи інших дітей. Булінг проявляється в багатьох формах: є психологічна, фізична, економічна форми булінгу, а також кіберзалякування. Хоча навчальні заклади багато роблять для того, щоб запобігати знущанню та своєчасно справлятись із ним, батьки заздалегідь краще інших можуть навчити дітей запобігати проявам такої поведінки й зупиняти їх.

Пропонуємо поради, як треба справлятись із найбільш поширеними видами булінгу.

Фізичний  булінг

До фізичного боулінгу відносяться штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, мацання або примушування до торкання інтимних частин тіла інших, побиття або нанесення тілесних ушкоджень тощо.

Приклад:  дитині привселюдно дають стусани на дитячому майданчику.

Характерні ознаки: коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент, тому необхідно стежити за можливими попереджувальними сигналами й непрямими ознаками, такими як незрозумілі порізи, подряпини, удари, синці, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль у животі.

      Що необхідно робити: якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи у школі, що відбувалось під час обіду чи на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з’ясуйте в дитини, чи вів хто-небудь себе образливо у ставленні до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв’язку дитини з вами, вчителями або практичним психологом. Документуйте дати й час інцидентів, пов’язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їх дії. Не звертайтесь до батьків розбишак, щоб розв’язати проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться до місцевих правоохоронних органів. Існують закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригувальні дії.

Психологічний булінг

Це принизливі погляди, прізвиська, жарти, жести, образливі рухи тіла, міміки, поширення образливих чуток, бойкотування, ігнорування, погрози, підглядування, переслідування, залякування, плювання на інших, шантаж тощо.

Приклад: одна дитина каже іншій: «Ти дуже, дуже гладкий, просто як твоя мама».

Характерні ознаки: діти, які зазнали проявів психологічного булінгу, часто замикаються в собі, стають вередливими або мають проблеми з апетитом. Вони можуть розповісти вам про образливі слова, які хтось висловив на їхню адресу, і спитати, чи це правда.

Що необхідно робити: по-перше, вчіть своїх дітей поваги. За допомогою власної моделі поведінки зміцнюйте їхню думку про те, що кожний заслуговує доброго ставлення, Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежності своєї дитини та її готовності вжити заходи в разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова й дії розбишаки. Разом придумуйте основні фрази, які дитина може сказати своєму кривднику переконливим, але не ворожим тоном, наприклад: «Твої слова неприємні», «Дай мені спокій» або «Відчепись».

Кібербулінг.

До кібербулінгу відносяться пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень, знімання в переодягальнях і викладання відео в мережах Інтернет чи поширення серед дітей, цькування чи переслідування через соціальні мережі тощо.

Приклад: хтось розміщує в соціальних мережах такий текст: «Петро повний невдаха. Чому хтось узагалі з ним спілкується?! Він же гей».

Характерні ознаки: стежте за тим, чи проводить ваша дитина більше часу в Інтернеті, спілкуючись у соціальних мережах, чи буває при цьому сумною та тривожною. Навіть якщо вона читає неприємні повідомлення на своєму комп’ютері, у телефоні або планшеті, це може бути її єдиним способом соціалізації. Також звертайте увагу, чи є в дитини проблеми зі сном, просить вона залишитись удома й не ходити до школи чи відмовляється від улюблених занять.

Що необхідно робити: повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають її віку. Будьте обізнаними щодо популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй про те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинна втягуватись, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукувати провокаційні повідомлення, включаючи дати й час їх отримання. Повідомте про це у закладі й Інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зв’яжіться з місцевими правоохоронними органами.
         Якщо дитина повідомляє вам, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть за те, що вона набралася сміливості й розповіла вам про це, зберіть інформацію (при цьому не варто сердитись і звинувачувати саму дитину). Підкресліть різницю між доносом з метою просто завдати комусь неприємностей та відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти. Завжди вживайте заходи проти знущань, булінгу, особливо якщо насильство набуває важкі форми або постійний характер,  щоб контролювати ситуацію доти, доки вона не припиниться.

                Важливо, щоб ці профілактичні дії  або дії допомоги у випадку булінгу батьки робили спокійно і впевнено, даючи дітям позитивний емоційний ресурс захищеності і підтримки. Варто поставити до відома педагогів, поінформувати про наявність проблеми, адже це дозволить їм більш уважно і цілеспрямовано відстежувати ситуації традиційного булінгу, поєднання якого із кібербулінгом є особливо небезпечним.

 

Необхідно пам’ятати, що важливим аспектом для дитини, яка страждає від цькування у закладі, є любов, підтримка, здорові відносини у сім’ї, а також  активне соціальне життя поза навчальним закладом – участь у гуртках, секціях та  наявність друзів із схожими інтересами.

Книга батькам "Навчіть свою дитину правилу "Тут мене не торкайся"

   Коли трапляється нещастя, важко всім. Гіркі спогади, нерозуміння, дезорієнтація, біль... Подолати наслідки психологічної травми нелегко й дорослому. Що й казати про дітей, адже в них ще менше знань, сили, життєвого досвіду. Тому батьки для них - найголовніші й перші помічники.

      Як помітити, що з дитиною щось трапилось? Як підтримати її? Які слова казати, які книги читати, в які ігри грати?

   Перейшовши за посиланням ви знайдете інформацію щодо признаків психологічної травми в дітей та поради, як подолати її наслідки.

1.Як полегшити дитині переживання горя

  • Зверніть увагу на те, що про смерть близької людини дитині треба говорити простими і доступними словами
  • Пам’ятайте, що дитина почувається забутою, покинутою, якщо разом із близькими не оплакує втрату, це лише посилює її страждання. Дитину ніколи не слід залишати наодинці зі своїми переживаннями.
  • Зауважте, що участь у похоронах — одна з важливих сторін переживання горя, що допомагає дитині визнати реальність втрати, усвідомити, що померлий не повернеться. Дитину на похорон можна брати, якщо вона старша семи років, і лише в разі, якщо вона сама цього хоче і морально до цього готова. Також можна провести разом із нею прощальний ритуал без участі в похоронному процесі.
  • Якщо дитина бере участь у похороні, то слід подбати про те, щоб з нею постійно був хтось із знайомих дорослих, спокійно пояснював, що відбувається і міг у будь-який момент відвести її вбік, якщо вона про це попросить.
  • Не забувайте, що навіть маленькій дитині потрібно знати, що горе — це переживання, у якого є початок і кінець. Для дитини важливо побачити, що дорослі проживають горе і залишають його позаду. Померла близька людина назавжди йде з життя дитини, але не з її пам’яті.

 

2.Поради щодо подолання стресу

  • З’ясуйте, що саме вас турбує. Розкажіть про свої переживання близькій людині. Озвучивши проблему, ви проаналізуєте, знайдете її причину, і відповідно розв’язання.
  • Сплануйте свій день. Учені помітили, що для людини, стан якої наближається до стресового, плин часу «прискорюється». Саме тому вона відчуває надмірну завантаженість і нестачу часу.
  • Навчіться керувати емоціями. Вирватися зі стресового кола допоможе проста вправа: заплющте очі й подумки опиніться на березі океану. Підніміть руки вгору і розведіть у сторони, уявляючи, як через них у тіло входить енергія.
  • Усміхайтеся, навіть коли невесело. Сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові. У відповідь на усмішку організм почне продукувати гормони радості.
  • Відпочивайте разом із сім’єю.
  • Знімайте нервове напруження за допомогою фізичних вправ.
  • Cлухайте заcпокійливу музику. Музика — це теж психотерапія.
  • Влаштовуйте прогулянки на свіжому повітрі.
  • Концентруйтеся на позитивних речах.
  • Стимулюйте вироблення «позитивних» гормонів за допомогою певних продуктів харчування. Наприклад, солодощі, зокрема шоколад, сприяють виробленню серотоніну — «гормону щастя». А молоко, курага і банани поновлюють в організмі запаси калію, які першими вичерпуються під час стресу.

3.Попередження насильства

         Насильство над дітьми – це надзвичайно болюче питання, що викликає серйозну стурбованість, яке, не лише ставить людину в залежне становище, а й завдає величезної моральної шкоди суспільству й є серйозною загрозою дотримання прав людини і дитини.

         Насильство над дітьми є порушенням прав людини. Сьогодні визначено, що насильство – не випадковість, не звичайний прояв агресії, не просто сімейна традиція. Це механізм влади і контролю над слабшими морально та фізично.

         Насильство - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування однієї людини по відношенню до іншої людини, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи як людини, так і громадянина, а також наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.

Існує 4 характерні ознаки насильства:

1)      Умисна дія, тобто дія, яка здійснюється з метою отримання певного ефекту;

2)      Порушення особистих прав і свобод дитини. Ці права - право на безпеку, життя, свободу тощо записані в Конвенції ООН про права дитини;

3)      Наявність переваги над дитиною. Коли існує перевага - фізична, матеріальна, інтелектуальна, емоційна - і така перевага використовується проти дитини - це і є домашнє насильство, коли дитина виконує  чужу волю, чужі правила;

4)      Ця дія завдає певної шкоди. Ця шкода може мати різні прояви, відповідно до яких ми можемо говорити про ті чи інші види насильства.

Насильство над дітьми та зневажання їх інтересів можуть мати різні форми та види.

Є чотири форми жорстокого поводження з дітьми. Це: фізичне насильство, емоційне (психічне) насильство, сексуальне насильство, економічне насильство. 

Фізичне насильство - нанесення фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що заподіюють шкоду здоров'ю, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі штовхань, побоїв, катування, струсу, у виді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя катування, загрози зброєю, загрози заподіяти шкоду родичам або друзям. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, надання їй отруйних речовин чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снотворних, не прописаних лікарем), а також намагання удушити чи втопити дитину.

Сексуальне насильство чи спокушання - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослим чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб чи одержання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини, тілесні контакти зі статевими органами.

Емоційне (психічне) насильство - постійна чи періодична словесна образа, погрози, приниження її людської гідності, обвинувачення її в тому, у чому вона не винувата, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства відносяться також постійна неправда, обман, а також висування до дитини вимог, що не відповідають її віковим можливостям.

Економічне - умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї  житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Види насильства, відповідно до учасників насильства:

Чоловік-жінка:

92 – 97% актів насилля щодо жінок чинять чоловіки, це відбувається не тому, що  існуюча система надає їм переваги у вигляді влади, сили, грошей. Матеріальне забезпечення сім’ї чоловіком зумовлює   залежність жінки, бо домашня  праця (виховання дітей, ведення господарства) не визнається як праця, бо не приносить прямого доходу.

Батьки-діти:

У ставленні до дітей проявляють насилля як чоловіки, так і жінки. Дитина має найвищий ступінь ризику стати жертвою домашнього насильства. Жінки страждають від чоловіків, а діти страждають водночас і від батька кривдника, і від матері жертви. 

Дорослі діти – батьки:

Це насилля досить часто (хоча і не завжди) має коріння в минулому. Діти, які вже виросли «повертають» батькам те насильства, яке свого часу від них зазнали.

Старші діти – молодші діти:

         Старші діти відчувши смак влади використовують свою силу та свої переваги над слабшими.

         Наслідком цих явищ завжди є серйозна шкода для фізичного та психічного здоров’я, розвитку, соціалізації дитини, емоційне травмування, а нерідко – загроза життю.

         Законодавством закріплено перелік органів і установ, які займаються попередженням жорстокого поводження з дітьми та приймають заяви про такі випадки:

- служби у справах дітей;

- центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

- кримінальна міліція;

- органи та заклади освіти;

- органи та заклади охорони здоров’я;

- відділи соціального захисту населення;

- органи прокуратури

         Представники цих органів приймають усні або письмові заяви про випадки жорстокого поводження з дітьми, випадки насильства над дітьми або про погрози щодо їх вчинення.

4.  БЕЗПЕКА ДИТИНИ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Хто повинен навчати дітей, як використовувати Інтернет правильно і безпечно?

     Саме в родині закладаються основи поведінки дитини в реальному світі, і віртуальний простір не має бути виключенням. Батькам слід приділяти серйозну увагу вихованню дітей і підвищенню їхньої обізнаності про загрози інформаційного середовища. Необхідно пам’ятати, що комп’ютер для дітей є інструментом навчання і розвитку, а не тільки розваг та ігор. Незважаючи на широкі можливості віртуального спілкування, воно не може виключати і замінювати реальних стосунків між людьми. Навіть якщо дитина надмірно захоплюється грою і Інтернетом, не варто забороняти їй користуватися комп’ютером. Заборона може викликати протилежну реакцію і призвести до замикання дитини в собі. Перш за все, слід знайти альтернативу онлайн-інтересам дитини і переключити її увагу на досягнення успіхів у реальному житті.

    Психологи рекомендують батькам, по-перше, цікавитися, що їхні діти роблять в Інтернеті і як вони взагалі використовують комп’ютер. Треба намагатися регламентувати час, проведений дитиною за комп’ютером. Добре, коли мама або тато беруть участь у покупці ігор і знають, у чому їхня суть. Головне — увійти в простір дитини. І тільки розпочавши розмовляти її мовою, можна перетягнути дитину з віртуального простору в реальний. По-друге, батькам варто пам’ятати, що комп’ютер перебуває в стані війни з фізіологією людини. Він насильно приковує до стільця, чого допускати не можна. Треба заздалегідь планувати прогулянки на свіжому повітрі, причому дізнаватися, коли дитині буде зручніше, частіше намагатися вести з дитиною відверті розмови. По-третє, не треба забувати, що є спеціальні програми, які блокують порно-сайти, на які дитина, сама того не бажаючи, може заглянути.

Загальні поради

  • Не встановлюйте комп’ютер у кімнаті дитини. Найкраще надати перевагу розташуванню комп’ютера у кімнаті загального користування. Так буде легше здійснювати контроль за діяльністю дитини в Інтернеті.
  • Нормуйте час перебування дитини за комп’ютером. Не дозволяйте дитині довго засиджуватись за комп’ютером перед сном і вночі.
  • Використовуйте програмне забезпечення, що виключає ПК після закінчення визначеного часу. Дитина, яка багато часу проводить за комп’ютером, не отримує необхідних навичок для повноцінного розвитку, потрібних їй у реальному житті.
  • Уважно спостерігайте за тим, чим займається ваша дитина і слідкуйте за іграми, в які вона грає. Рольові ігри справляють найбільш сильний вплив на психіку. Надмірне захоплення рольовими іграми може негативно позначатися на формуванні особистості дитини, її соціалізації та рольовій ідентифікації. Тому не дозволяйте їй тривалий час грати в одну гру.
  • Якщо дитина продовжує надмірно захоплюватися комп’ютерними іграми та Інтернетом і ви не в змозі самостійно впоратись із проблемою, зверніться до спеціаліста-психолога.

Пам’ятка батькам

Для підвищення безпеки вашої дитини

•  Діти молодшого шкільного віку повинні виходити в Інтернет лише під наглядом дорослих ще й тому, що їм потрібна допомога у навігації під час пошуку сайтів і при спілкуванні.

•  Навчіть дитину правилам конфіденційності і поведінки в Мережі.

•  Роз’ясніть дитині те, для чого і як правильно створювати ніки. Придумайте разом з дитиною нік, у яку не міститься особиста інформація про неї, і безпечний пароль.

•  Розкажіть дитині, що в Мережі люди можуть видавати себе за кого завгодно, тому слід ставитись обережно до нових віртуальних знайомих і в жодному разі не повідомляти їм будь-яку особисту інформацію.

•  Не дозволяйте дитині користуватися голосовими службами для взаємодії з товаришами по мережевих іграх.

•  Навчайте дитину відрізняти правду від брехні.

•  Проявляйте зацікавленість до віртуального життя дитини і не ігноруйте запитання, що вона ставить. Якщо не знаєте відповіді на якісь запитання, можете спільно пошукати їх в Інтернеті.

•  Розкажіть дитині про ризики, які вона може зустріти у віртуальному просторі.

•  Створіть альтернативні інтереси, обов’язки для вашої дитини: відвідання гуртка за інтересами або спортивної секції; хобі; прибирання своєї кімнати; догляд за тваринами чи кімнатними рослинами; допомога молодшим у виконанні домашніх завдань.

•  Користуйтеся програмами батьківського контролю.

 

Довірливі стосунки допоможуть Вам вжити своєчасних заходів у випадку виникнення ситуації, що загрожує безпеці дитини.